Що ТЦК уповноважений робити — і що вирішує не він

Перевірено станом на 20 серпня 2026

Повноваження ТЦК та СП визначені переліками — пунктами 78 і 79 Порядку № 1487. Водночас низку рішень, які в побуті приписують ТЦК, ухвалюють інші органи. Відстрочку від направлення на базову військову службу надає районна (міська) комісія з питань направлення за статтею 16 Закону № 2232-XII, а не ТЦК одноосібно. Тимчасове обмеження у праві керування транспортним засобом встановлює суд за зверненням ТЦК — стаття 27 Закону № 3543-XII. Справи про адміністративні правопорушення проти правил військового обліку розглядають обласні ТЦК, а не районні.

Чому це питання практичне

У розмовах «ТЦК» часто означає будь-яку дію держави у військовій сфері. У нормах це конкретний орган із переліченими повноваженнями. Якщо дія не входить до переліку — вона потребує іншої правової підстави або належить іншому органу.

Що ТЦК справді робить

Повноваження визначені двома пунктами Порядку № 1487, і вони розведені за рівнями.

Районний (міський) ТЦК та СП (пункт 79):

• організовує та веде військовий облік на території;
• здійснює взяття, зняття або виключення з військового обліку;
• виявляє тих, хто проживає на території і не перебуває на обліку;
• організовує оповіщення і контролює прибуття;
• організовує взаємодію щодо звіряння даних;
• зберігає облікову документацію;
• письмово повідомляє роботодавцям про тих, хто не прибув за викликом.

Обласний і Київський міський ТЦК та СП (пункт 78):

• здійснює керівництво обліком і контроль за його станом;
• аналізує роботу підпорядкованих районних центрів і перевіряє їх — не менш як 30 відсотків щороку;
• розглядає справи про адміністративні правопорушення проти правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію;
• забезпечує ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів.

Перший практичний висновок: облік веде районний центр, а адміністративні справи розглядає обласний. Це різні рівні.

Три рішення, які ухвалює не ТЦК

Відстрочка — рішення комісії

Стаття 16 Закону № 2232-XII створює окремий орган — районну (міську) комісію з питань направлення для проходження військової служби. Її очолює заступник голови районної державної адміністрації або міського голови, а керівник ТЦК входить до складу як один із членів. Саме на комісію покладено надання відстрочки, звільнення від проходження базової військової служби і направлення на неї.

Тому рішення тут — колегіальне, і оскаржується воно за частиною п’ятою тієї ж статті: до комісії вищого рівня або до суду.

Обмеження права керування — рішення суду

Формулювання частини четвертої статті 27 не залишає простору:

[…] територіальний центр комплектування та соціальної підтримки звертається до суду в порядку, встановленому законом, з приводу тимчасового обмеження такого громадянина у праві керування транспортним засобом під час мобілізації — на строк до виконання або відкликання такої вимоги.

ТЦК тут — заявник, а не орган, що ухвалює рішення. І звернення можливе лише після того, як минули 10 календарних днів з дня вручення вимоги.

Затримання — справа поліції

Частина перша статті 27 так само описує ТЦК як ініціатора: його керівник звертається до органів та підрозділів, що входять до системи поліції, щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення. При цьому норма ставить дві умови одночасно: невиконання обов’язків за частинами першою і третьою статті 22 та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП.

Як цим користуватися

Три питання, які варто поставити до будь-якої дії:

1. чи є вона в переліку пунктів 78 або 79 Порядку № 1487;
2. чи той це рівень — районний центр чи обласний;
3. чи не належить рішення іншому органу — комісії, суду або поліції.

Якщо відповідь на третє питання «належить іншому», то шлях оскарження теж інший: рішення комісії оскаржується за статтею 16, а судове рішення — у порядку, передбаченому процесуальним законом.

Чого ця стаття не робить

Вона не оцінює законності конкретних дій у вашій справі й не є інструкцією протидії. Її мета — показати, де в нормах проходить межа компетенції, щоб звернення чи скарга були адресовані тому органу, який справді ухвалює рішення.